ШІ ПРОТИ СУДДІ: ХТО БІЛЬШИЙ ФОРМАЛІСТ?

Прочитав статтю “GPT-5 здобув перемогу над суддями-людьми у юридичному протистоянні”.

І цікаво, і небезпечно.

Судова система в більшості держав – це одна з найконсервативніших гілок влади. Але рано чи пізно більшість розвинених країн зіштовхнеться з викликом – наскільки глибоко можна допускати ШІ до інтеграції з судочинством? Нині ШІ вже сприймається прогресивними суддями, як хороший допоміжний інструмент (перевірка правових позицій, пошук релевантної судової практики, наукових підходів, підготовка тез процесуальних документів, навіть первинний аналіз доказів і т.п.). Але інша справа – це наділити ШІ функціоналом приймати рішення. До цього судова влада ще не готова, і причини цього є різні – як глобальні, так і особисті.

У статті підкреслюється, що ШІ демонструє схильність до жорсткого формалізму. For example, судова практика Верховного Суду не схвалює так званий “надмірний формалізм”, але інколи важко провести межу між надмірним формалізмом і необхідним дотриманням процесуальних норм. Нерідко нехтування суддями процесуальними нормами спричиняє те, що в подальшому сторони чи представники просто перестають виконувати ці норми. А навіщо їх виконувати, якщо суд і так задовольнить клопотання/долучить докази/відкладе судове засідання?

ШІ хоч і мовна модель, але сприймає норми законів і кодексів, як математичне правило, котре не можне порушувати. Відповідно, алгоритми ШІ “заточені” на дотримання алгоритмів-процедур, звідси й жорсткий формалізм. Але і “людський” Верховний Суд демонструє приклади, коли в питаннях формалізму міг би дати фору навіть найбільш формалізованому ШІ. For example, щодо обрання належного способу захисту позивачем своїх прав. So, мене нерідко бентежать категоричні висновки Верховного Суду про те, що у такій-то справі позивачем неправильно обрано спосіб захисту права – for example, визнання недійсним правочину. Тож через кілька років судових процесів Верховний Суд каже, що позивач ніби й правий, але визнання договору недійсним є неефективним способом захисту прав позивача. А тому в позові слід відмовити.

Нерідко це викликає подив і скепсис. Адже десятиліттями визнання недійсними договорів в аналогічних справах ефективно відновлювало права позивачів. То чому Верховний Суд категорично вирішує, що саме в цій справі такий самий спосіб захисту – неналежний і неефективний? Навіть у математиці (з її ультраточним “надмірним формалізмом”) цілком можливо вирішувати різними шляхами математичні рівняння чи доводити теореми. То чому в питаннях права належним і ефективним способом захисту може бути лише математично точно вивірена словесна конструкція прохальної частини позову – і ніяк інакше?

Формулювання “неналежно обраний спосіб захисту права” з’явилося спочатку в господарському судочинстві. І складається таке враження (хотілося б вірити, що воно хибне), що це проявлялося передусім у справах, де позивач був дійсно правий, але суд, керуючись не законом, а іншими факторами, шукав спосіб відмовити у позові. А в подальшому ця конструкція увійшла в інші форми судочинства.

Ago, повертаючись до ШІ та формалізму – просто цікаво, як би такі ситуації “розрулював” ШІ?

А ще цікаво, кого б обрали підсудні: ШІ, чи присяжних?

16 лютого 2026 year