Як Гіменей з Фемідою шлюб оберігали
Колись мені на очі потрапило рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) у справі «Джонстон та інші проти Ірландії». Воно стосується тлумачення статті 12 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), яка передбачає право на шлюб і на створення сім’ї. Саме в цьому рішенні ЄСПЛ дав відповідь на питання про те, чи охоплює стаття 12 Конвенції ще й право на припинення шлюбу. ЄСПЛ детально проаналізував підготовчі матеріали до Конвенції і встановив, що під час розробки тексту статті 12 автори свідомо оминули питання розірвання шлюбу, щоб не створювати перешкод для ратифікації Конвенції державами, де розлучення на той час було заборонено (in particular, Ірландією).
Тож ЄСПЛ дійшов висновку, що право на шлюб не може тлумачитися як таке, що включає право на його припинення, оскільки фраза «право на шлюб та створення сім’ї» стосується лише формування союзу, а не його розірвання. Тобто, хочеш свободи від шлюбних пут – шукай інші статті Конвенції (там, for example, є про право на свободу, на особисту недоторканість, на заборону катування і нелюдського поводження), але не посилайся на 12-ту статтю 🙂
А згадав я це рішення в контексті ситуації, яка нещодавно сколихнула юридичні пабліки. Історія в своїй суті елементарна: розірвання шлюбу в судовому порядку. Місцевий суд позов дружини задовольнив, шлюб розірвав, і дарував свободу кожному з екс-подружжя (справа №444/4951/24).
Але Львівський апеляційний суд виступив справжнім захисником традиційних сімейних цінностей і шлюбних стосунків, and скасував це рішення, відмовивши в позові про розірвання шлюбу. Ось фрагмент мотивації постанови:
…Колегія суддів дійшла висновку, що непорозумінням між подружжям виникли у зв’язку з тривалим перебуванням відповідача за кордоном, що стало браком уваги для позивачки. … Емоційні пояснення позивачки в судовому засіданні свідчать про те, що вона не втратила почуття любові до відповідача, однак має образи на чоловіка. Колегія суддів вважає, що подання заяви про розірвання шлюбу є емоційним сплеском позивачки у відповідь на сварку яка виникла між сторонами у листопаді 2024 year.
Телепатійній проникливості і емпатійній мудрості суддів, які змогли втрапити в голову позивачки і побачити глибинну сутність шлюбного конфлікту, позаздрив би будь-який сімейний психолог.
Я шукав у тексті постанови апеляційного суду щось на кшталт «На переконання колегії суддів, Феміда не завжди може розірвати те, що колись схвалив Гіменей» – але не знайшов. Як і не знайшов посилання на справу «Джонстон та інші проти Ірландії» (а воно було б дуже доречним в контексті справи!). Натомість постанова апеляційного суду, немов безкрайні чорноземи України, щедро засіяна статтями Сімейного кодексу, Конституції, і навіть Загальної декларації прав людини. Напевно, щоб юридично підсилити шлюбозахисний ефект постанови.
Але позивачка не оцінила такої милості зі сторони апеляційного суду і невдячно оскаржила постанову в касаційному порядку. До Верховного Суду такі справи майже не потрапляють, тож мені важко уявити, який ефект мала поява цієї справи на верховному рівні. До того ж з огляду на існуючі так звані «касаційні фільтри» буває дуже непросто переконати Верховний Суд відкрити касаційне провадження і переглянути судові рішення. Та все ж Верховний Суд провадження відкрив і досить оперативно поставив на місце і апеляційний суд, і Гіменея разом узятих: постанову апеляційного суду скасував, залишив в силі рішення місцевого суду про розірвання шлюбу, зробивши прості і правильні висновки:
Примушування до … збереження (шлюбних відносин) … є порушенням права дружини … на свободу та особисту недоторканість….
…Позивач категорично не бажає зберігати шлюб з відповідачем, про що зазначає і в касаційній скарзі.
… Висновок же апеляційного суду про те, що подання цього позову є емоційним сплеском позивача, яка не втратила почуття любові до свого чоловіка, абсолютно необґрунтований. Надання оцінки почуттям та емоційному стану одного з подружжя при розгляді справи про розірвання шлюбу не належить до повноважень суду. Відмова суду апеляційної інстанції у розірванні шлюбу є примушуванням ОСОБА_1 до шлюбу проти її волі, що є недопустимим.
При цьому Верховний Суд геть не зважив на насиченість постанови апеляційного суду статтями Сімейного кодексу України і не тільки. Щоб не було, як казали латиняни, summum ius, summa iniuria…
Але в усій цій історії залишається відкритим питання: навіщо? Бо ж апеляційний суд у своїй постанові відповіді на це питання не дав.
14 квітня 2026 year
