ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ШПАГАТ: МЕЖІ ДОКАЗУВАННЯ В АПЕЛЯЦІЇ vs НОВА ЕКСПЕРТИЗА

Час від часу в юридичних пабліках доводиться зустрічати посилання на судову практику Верховного Суду, яка каже, що відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття цих доказів судом апеляційної інстанції, незалежно від причин неподання стороною таких доказів.

Наприклад, постанова Верховного Суду від 21.08.2023 у справі №552/7368/21, чи від 10.09.2025 у справі №906/127/24.

Як на мене, то це занадто категоричний і надто «широкий» підхід.

Задам питання: чи може апеляційний суд, при розгляді справи за правилами, встановленими ЦПК України, призначити експертизу у справі? Так, може. І висновок експерта в контексті статті 76 ЦПК України – це теж доказ.

Але ж висновок експертизи, призначеної апеляційним судом, не існував на момент прийняття рішення суду першої інстанції. Якщо буквально застосувати згадану на початку допису правову позицію Верховного Суду, то апеляційний суд не мав би права враховувати навіть той висновок експертизи, яку сам же й призначив.

Очевидно, що така ситуація була б трішки… абсурдною. Зрештою, стаття 367 ЦПК України прямо передбачає право апеляційного суду досліджувати докази, а також за наявності визначених законом підстав приймати додаткові докази. Особисто я не знайшов ніде в ЦПК України згадки про неможливість прийняття доказів в залежності від дати їх появи (до ухвалення рішення місцевим судом, чи після).

Схоже, що проблема полягає не в ЦПК України, а в небезпеці надто категоричних та «широких» формулювань правових висновків. Нерідко правило, котре впроваджується, як універсальне, рано чи пізно стикається з ситуацією, яка демонструє, що воно не таке вже й універсальне.

16 липня 2026 року