19 РІЧНИЦЯ З ДНЯ ОПРИЛЮДНЕННЯ ПЕРШОГО СУДОВОГО РІШЕННЯ В ЄДРСР

Сьогодні – кілька слів про святая святих кожного українського юриста – Єдиний державний реєстр судових рішень (ЄДРСР).

Для правника, який почав працювати вже в епоху Інтернету, сама наявність такого ресурсу здається чимось абсолютно природним: відкрив сайт, ввів дані для пошуку – і отримав сотні, а то й тисячі судових рішень. Але якщо на хвилину уявити собі українську юриспруденцію до появи ЄДРСР, стає зрозуміло, наскільки революційною була ця, на перший погляд, проста ідея.

ЄДРСР – це не просто відкритий електронний каталог судових рішень, постанов, ухвал, вироків, які приймаються судами (за винятком невеликого відсотка закритих документів, доступ до яких обмежений законом). Це один із найважливіших інструментів, за допомогою якого в Україні реалізується принцип відкритості судочинства. Адже відкритість суду – це не лише можливість фізично зайти до судового засідання і послухати, що там відбувається. Судове засідання закінчується, люди розходяться, суддя йде писати рішення, яке здебільшого існуватиме лише для учасників справи (ну ще, можливо, для органу, який виконуватиме це рішення).

ЄДРСР змінив це. Судове рішення отримало своєрідне «друге життя» – воно перестало бути лише фінальним документом конкретної справи і стало публічним юридичним текстом, доступним для подальшого прочитання, аналізу, критики та порівняння з іншими рішеннями.

І це мало дуже серйозний вплив на саму культуру українського судочинства. Суддя тепер пише рішення не тільки для позивача і відповідача. Він розуміє, що цей текст потенційно прочитає не лише сторона чи вищестоящий суд, а й адвокати, науковці, журналісти, інші судді і, зрештою, будь-яка людина, яка знайде рішення через пошуковик. Причому прочитає не лише саме рішення, а й, за бажання, порівняє його з десятками інших рішень у подібних справах.

Звичайно, було б перебільшенням стверджувати, що ЄДРСР зробив усі судові рішення якісними. Але те, що загальна культура мотивування судових рішень за останні двадцять років істотно змінилася, на мою думку, очевидно. Пригадую випадок із власної практики ще з часів до ЄДРСР, десь у 2005-2006 роках. Отримавши в цивільній справі судове рішення, приблизно на одну сторінку, я сприйняв його за так зване «скорочене» рішення, тож подав заяву про надання копії повного тексту судового рішення. Суддя мене попросила зайти до неї і каже: «Це і є повне рішення». Я здивувався: «Ваша честь, але воно надто лаконічне, Вам не здається?». Суддя відповіла: «Мені достатньо того, що воно законне. Якщо апеляція вважатиме, що обґрунтування має бути ширшим – то нехай розширює». Так і сталося: рішення «встояло», але апеляційному суду довелося «розширювати» його мотивацію вже своїм, «апеляційним» рішенням.

А ще ЄДРСР став дуже важливим для адвокатури. Для адвоката Реєстр – це не просто база інформації. Це фактично інструмент реконструкції того, як судова система розуміє і застосовує право. Треба з’ясувати, як суди тлумачать певну норму? ЄДРСР. Треба перевірити, чи дійсно Верховний Суд робив наведений опонентом висновок? ЄДРСР. Треба знайти аргумент, який уже колись спрацював у дуже схожій справі? Знову ЄДРСР.

Причому адвокат отримав можливість працювати не тільки з судовою практикою Верховного Суду. Можна подивитися, як аналогічні питання вирішувалися судами першої інстанції, як змінювалася позиція судів протягом років, які аргументи сторони наводили і чому суд їх прийняв або відхилив.

І це дуже важлива зміна самої природи юридичної роботи. Раніше знання судової практики значною мірою залежало від того, які рішення ти фізично зміг дістати, прочитати, відксерити. Тепер воно дедалі більше залежить від того, наскільки добре ти вмієш шукати, відбирати й аналізувати величезний масив доступних рішень. Тобто цінністю стала вже не стільки сама інформація, а час і вміння шукати потрібне. Ну і, можливо, ще здатність відрізнити справді важливу постанову Верховного Суду від 17-сторінкового документа, де 16 сторінок займає переказ позовної заяви.

Цікавим у своїй простоті є підхід, за яким кожне судове рішення отримує свою веб-адресу. У ті часи казенні айтішники не стали мудрувати якогось складного алгоритму, тому просто кожному черговому рішенню присвоювався свій порядковий номер (як я розумію, унікальний ID в Реєстрі) – 1, 2, 3 і т.д. Варто цей номер підставити в адресі https://reyestr.court.gov.ua/Review/XYZ замість літер XYZ – і можна перейти до відповідного судового рішення.

Історія замовчує, що сталося із судовим рішенням під номером 1 за адресою https://reyestr.court.gov.ua/Review/1 , воно не відкривається. Напевно, це було якесь тестове рішення, яке запустили айтішники з метою перевірки функціоналу ЄДРСР. А от друге рішення https://reyestr.court.gov.ua/Review/2 вже відкривається, і його авторство належить господарському суду Київської області.

Сам документ датований 1 червня 2006 року, але загальний доступ до нього було забезпечено лише 23 серпня 2007 року. Рівно 19 років тому.

А сьогодні в Реєстрі вже близько 140 мільйонів записів. Це число настільки велике, що його складно сприймати як звичайну базу даних. Це вже фактично величезний цифровий літопис українських судових перипетій. За цими судовими рішеннями стоїть якась історія: хтось не повернув борг, хтось сперечався за квартиру, хтось ділив спадщину, хтось отримав вирок, хтось оскаржував податкове повідомлення-рішення, когось звільнили з роботи, хтось вимагав відшкодування шкоди, хтось намагався довести своє право на земельну ділянку. І цю історію українського суспільства держава зафіксувала (сподіваюся, надійно) в процесі здійснення правосуддя.

Цікаво, що буде, якщо весь цей масив судових рішень «згодувати» для штучного інтелекту? Бо зараз адвокат шукає судову практику за ключовими словами: придумує запит, переглядає результати, відкидає сміття, читає десятки рішень, шукає тенденцію.

По-перше, можна отримати ну дуже вже підкованого консультанта з української судової практики. Цей консультант буде знати, які аргументи найчастіше призводять до задоволення позову; як змінювався підхід судів до застосування конкретної норми права протягом існування ЄДРСР; у яких категоріях справ суди першої інстанції найчастіше відхиляються від підходів Верховного Суду; які правові позиції фактично перестали застосовуватися, хоча формально ніхто їх не скасовував. Не здивуюся, якщо врешті цей консультант одного разу напише для судді: «О, цей позов вами задоволено… Дивно, бо три роки тому в аналогічній справі Ваша честь відмовила в задоволенні позову, а Верховна практика з тих пір не змінилася».

По-друге, такий ШІ зміг би провести аналіз поведінки судової системи на величезному масиві даних. Тобто, ЄДРСР, який колись задумувався передусім як механізм доступу до судових рішень, з часом може виявитися також важливим саме як джерело даних для дослідження самого правосуддя і його еволюції. Чи, не приведи доле, деградації.

Приватні структури вже пропонують юристам платні ШІ-інструменти з пошуку релевантної судової практики, але особисто я не маю впевненості, що ці інструменти справді вчилися на всьому масиві остаточних судових рішень (не процесуальних ухвал чи судових наказів), наявних в ЄДРСР.

Що ж… З річницею, Реєстре! Інколи ти псуєш нам настрій, зависаючи у найвідповідальніші моменти та видаючи помилки, але ми все одно тебе любимо. Нехай база ніколи не падає, пікові запити хай ніколи не перетворюються на класичний 504 Gateway Time-out, індекси хай швидко оновлюються, а сервери нехай ніколи не лягають! Ну і все-таки цікаво: що ж там було в ЄДРСР під номером 1. Може, програмерське «HELLO WORLD of судових рішень»?

23 серпня 2026 року