Як відомо, ст. 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, зобов’язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 3% річних від простроченої суми (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом).
На практиці це буває десь так: подається позов про стягнення 500 тис грн, 50 тис грн інфляційних втрат і 5 тис грн як 3% річних (всі грошові суми – орієнтовні). Як правило, інфляційні втрати та 3% річних позивач обраховує станом на дату подання позову (чи до неї).
Але суд може розглядати позов півроку, рік… За цей час теж можна було б нарахувати 3% річних та інфляційні втрати, от тільки збільшити ціну позову можна лише під час підготовчого засідання (або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження), та не під час судового розгляду. І виникла ідея: а що, якщо інфляційні втрати і 3% річних заявити до стягнення у збільшеному розмірі – «наперед» на кілька місяців? Приміром, станом на день подання позову реальні інфляційні втрати становлять 50 тис грн, а 3% річних – і 5 тис грн. Проте позивач в позові удвічі завищує їх розмір, і заявляє до стягнення 100 тис грн інфляційних втрат і 10 тис грн 3% річних. А потім позивач регулярно подає суду оновлений розрахунок суми позову (наприклад, на дату кожного засідання, або ж щомісяця, після публікації Держстатом індексу інфляції).
Мінуси схеми:
Доведеться сплатити дещо більшу суму судового збору;
Треба окремо розписати суду, чому розрахунок саме такий;
Є ризик задоволення позову не повністю, а частково, бо якщо суд розгляне справу швидко – то на час ухвалення рішення суми інфляційних втрат і 3% річних не «дотягнуть» до заявлених позивачем;
Якщо відповідач – фізособа і не має Електронного кабінету в Єдиній судово-інформаційній телекомунікаційній системі, розрахунок позову доведеться щомісяця направляти поштою і відповідачу.
Плюси схеми:
Позивач може отримати більше, інколи – значно більше.
Особисто я вважаю, що позивач не позбавлений можливості при пред’явленні позову заявити вимогу про стягнення 3% річних та інфляційних втрат «із запасом на майбутнє», оскільки це не суперечить вимогам процесуальних кодексів. Така можливість опосередковано надається позивачу і з огляду на положення ч. 10 ст. 256 ЦПК України (ч. 10 ст. 238 ГПК України), згідно яких суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Тільки на відміну від цієї складної до виконання норми (виконавця нелегко буде спонукати до нарахування відсотків), варіант із заявленням інфляційних втрат і 3% річних «наперед, із запасом» має право на життя. Бо якщо суд може нараховувати відсотки від дати ухвалення рішення – то і позивач має право нараховувати такі відсотки по дату ухвалення рішення (або близьку до цієї дати).
Нещодавно Верховний Суд розглядав справу про розірвання шлюбу. Такі справи нечасто доходять до касаційної інстанції, а в цій справі була особливість: скаржниця стверджувала, що вона не подавала позов про розірвання шлюбу. Інколи трапляється так, що відповідач не знає про існування судової справи, але щоб про неї не знав позивач – це рідкість. Хоча трапляється.
Приміром, у моїй практиці була справа, в якій позивачка навіть не знала про існування ініційованої нею судової справи. Так, до мого клієнта, винуватця невеликої ДТП, було заявлено позов про відшкодування збитків і моральної шкоди. Позов був поданий від імені власниці іншого авто, яка постраждало в ДТП. У позові було обґрунтовано і розмір збитків, і розмір моральної шкоди, яка полягала в неможливості позивачки регулярно користуватися автомобілем і використовувати його в роботі. Інтереси позивачки представляв адвокат.
Але з’ясувалося, що насправді автомобілем володів один парубок (родич позивачки), який після ДТП вирішив «організувати подання позову» від імені позивачки і трохи підзаробити. В результаті суд залишив позов без розгляду на підставі заяви представника «позивачки» (хоча, на мою думку, правильніше було б повернути позовну заяву як таку, що підписана особою, котра не мала права підписувати позов).
Щодо розірвання шлюбу без відома позивача – то також доводилося чути кілька бородатих історій про такі випадки. Зараз є «ДІЯ», яка може проінформувати особу про те, що така особа є учасником судової справи. Але не в кожного встановлена «ДІЯ». До того ж у «ДІЇ» можливі збої. Та й не виключено, що при поданні позову не буде вказано (або буде вказано з помилкою) РНОКПП, до якого «прив’язано» «ДІЮ». А ще нерідко з’ясовується, що з однаковими ПІБ є кілька різних людей. До речі, одного разу так суд відмовив у відкритті провадження, бо, за отриманими судом даними, відповідач помер. А відповідач взяв і з’явився до суду по ухвалу… буває.
Зазвичай судову повістку має доставити «Укрпошта», але і до якості роботи «Укрпошти» є багато питань, і поштові скриньки нерідко бувають понищені чи відсутні, та й не завжди людина живе за тією адресою, яка вказана в повістці. А чимало людей виїхали за кордон. Тому я кожному клієнту (в т.ч. потенційному) рекомендую хоча б раз на місяць заходити на сайт Cудової влади та перевіряти, чи немає стосовно нього якихось судових справ.
У судовій справі, яку переглядав Верховний Суд і яку я згадував на початку цього допису, позивачка стверджувала, що вона в липні 2022 року до суду із позовом про розірвання шлюбу не зверталася. Тож, ймовірно, може статися так, що заочне рішення суду від 14.12.2022 про розірвання шлюбу може бути скасоване (розгляд справи призначено на липень 2025 року). І розірваний таким рішенням шлюб буде вважатися дійсним. Якби з’ясувалося, що після судового рішення чоловік вже вступив в інший шлюб – то цей чоловік вважався б таким, що перебуває у двох шлюбах одночасно. А це явище в правовій системі України зовсім не вітається. І якби цей чоловік виявився ще й чиновником чи політиком – така ситуація могла б завдати неабиякої шкоди для його репутації.
Але щось мені підказує, що в справі, яку переглядав Верховний Суд, ситуація скорботно інша. Адже досить унікальні прізвище та ім’я чоловіка-відповідача по цій справі згадуються в інтернеті, в Книзі пам’яті серед Українських Воїнів, які загинули у лютому 2023 року… Як відомо, близькі члени сім’ї загиблого воїна можуть отримати 15 млн одноразової грошової допомоги. І якщо шлюб розірвано – колишня дружина такої допомоги не отримає.
Думаю, колеги-адвокати погодяться, що навіть незважаючи на юридичну простоту справ про розірвання шлюбу, адвокатам слід максимально ретельно оформлювати свої відносини з клієнтами, які хочуть розірвати шлюб. Особливо, якщо клієнт знаходиться за кордоном. Хто знає – може, після розірвання шлюбу позивач і передумає, адже гіпотетична «ціна» такого позову для когось може в подальшому сягнути 15 мільйонів гривень.
Податківців (як і адвокатів) не любили і в далеку давнину.
Мабуть, це тому, що, як казав Жан Б. Кольберт (міністр фінансів Франції з 1665 року), оподаткування – це мистецтво обскубувати гусака так, щоб отримати максимум пір’я з мінімумом писку.
Здавалося б: яка різниця, що за шрифт використано в документі? Та насправді є чимало факторів, на які впливає шрифт: це і легка/важка читабельність, і загальне візуальне сприйняття документа, і кількість аркушів, та навіть кількість потраченого тонеру. Але й це далеко не все, що слід враховувати при виборі шрифта.
Канадського бізнесмена звинуватили в підробці документів про власність. Обман виявили завдяки тому, що підсудний використовував в документах, нібито датованих серединою 1990-х років, шрифти, які з’явилися тільки на початку 2000-х. Про це розповідає портал Ars Technica.
Як повідомляється, мова йде про документи, в яких використовувалися шрифти Calibri і Cambria. Дані шрифти були розроблені в 2004 році, але широко не використовувалися в системі Windows до 2007 року: тоді з виходом Vista шрифт Calibri замінив стандартний Times New Roman як шрифт у Microsoft Office.
За допомогою підроблених паперів бізнесмен намагався довести, що нерухомість, яку суд повинен був вилучити для виплати боргів його збанкрутілої компанії, належить його дітям і дружині, але не йому, а тому не може бути утримана для покриття суми боргу.
Документи, які в якості доказу використовував відповідач, датувалися 1995 і 2004 роками, проте їх текст був надрукований шрифтами Calibri і Cambria – саме це і видало обман.
У результаті недбайливому підприємцю все ж доведеться заплатити $6,5 мільйона кредиторам або позбутися нерухомості. Крім того, тепер він також буде змушений відповісти перед законом за підробку документів.
Тому добре подумайте над вибором шрифта у вашому наступному документі 😉
Адвокат – це той, хто напише документ на 10000 слів і назве його “стислим”
Одні практикуючі адвокати є прихильниками гіперлаконічності процесуальних документів. Інші ж навпаки: знаючи, що в кожній інстанції суд може в чомусь засумніватися (а яке ваше право порушене? А чи відповідає обраний вами спосіб захисту права нормам ЦК? А ви точно правильно обрали юрисдикцію?) намагаються передбачити це все і заздалегідь вписати в процесуальний документ. Ще хтось для серйозності нашпигує заяву безліччю статей законодавства, які, можливо, й далекі від ситуації – але однозначно мають справити враження на клієнта. У кожного свої підходи. Лаконічність, кажуть деякі адвокати, хоч і сестра таланту, але мачуха гонорару.
Особисто я давно працюю над виробленням зручного, і, сподіваюся, зрозумілого епістолярно-юридичного стилю та візуального оформлення матеріалів, які готую клієнтам чи подаю до суду. Тож цікавить все, що стосується даної теми. Свого часу кілька корисних порад знайшов у книзі “Пиши, скорочуй”, однак юридична стилістика має свої нюанси.
А нещодавно натрапив на авторський блог адвоката Станіслава Кунянського “Право без води і бруду”. Надзвичайно вдалі рекомендації практикуючого адвоката, які місцями йдуть врозріз із устояними шаблонами – але однозначно в ногу з часом і вимогами сьогодення. Дещо вже застосовую у своїй діяльності.
Сатирична серія «Модний шлюб» Вільяма Хогарта стала першою в Англії, що висміює звичаї вищого світу. У ній відображено історію одруження і подальшого подружнього життя сина збіднілого аристократа і дочки багатого торговця. У всіх шести картинах чітко опрацьовані фігури персонажів і ретельно продуманий інтер’єр. В ті часи модні шлюби були дуже поширені серед збіднілих аристократів, які прагнули зблизитися з багатими буржуа, це і послужило натхненням для Хогарта. У цій серії художник висміює ситуацію, в якій опинилися люди з-за аморальності суспільства, тому герої картин викликають у глядача скоріше жалість, ніж глузування. На основі серії Хогарт надалі створив серію гравюр. По-справжньому серія була оцінена лише в XX столітті. Зараз всі шість картин із циклу знаходяться в Національній галереї Лондона.
1. Шлюбний контракт. 1743-45 The Marriage Contract
«Шлюбний контракт» – перший епізод циклу, в якому показано підписання шлюбного контракту. Примітно, що подружжя не дивляться один на одного: наречений милується своїм відображенням у дзеркалі, а наречена заграє з іншим хлопцем, адвокатом по імені Сільвертонг. Батько нареченого граф Сквандер тримає в руках сувій із зображенням генеалогічного древа, а батько нареченої – шлюбний контракт. Батьки подружжя більше зацікавлені в шлюбі дітей, ніж вони самі. Завдяки шлюбу сім’я нареченого уникне фінансового краху, а сім’я нареченої купить собі зв’язки у вищому суспільстві. На картині присутні кілька символів. Це собаки, скуті одним ланцюгом і символізують описаний шлюб і картини на стінах («Давид і Голіаф», «Мучеництво св. Лаврентія», «Вбивство Авеля», «Св. Себастьян», «Юдиф і Олоферн»), які віщують сумний кінець цього задуму.
2. Незабаром після весілля. 1743-45 Shortly After the Marriage
Другий епізод описує ранок з життя подружньої пари. Годинники на стіні показують 1:20. Дружина енергійна і радісна, з чого можна зробити висновок, що вона тільки встала, а чоловік, судячи з костюму і капелюха, всю ніч провів поза домом. З його кишені стирчить дамський чепчик, яким зацікавилася собачка, але він його навіть не помічає. Біля ніг чоловіка лежить зламана шпага. Можливо, це натяк на його імпотенцію. З кімнати виходить керуючий маєтком, що тримає в руках неоплачені рахунки і лише один оплачений. Безлад в кімнаті свідчить про свято, яке тривало недавно. На стіні висить картина, що зображає Амура серед руїн. Амур грає на волинці, але у нього немає стріл. Все це символізує невдалий шлюб. Графиня провела вечір за грою в карти. У її ніг лежить книга Едмонда Хойла (Edmond Hoyle) про віст, а трохи далі розкидана колода карт. На відміну від чоловіка вона бадьора і потягується. Сидить вона в нежіночній позі з широко розставленими ногами. На спідниці графині видніється велика волога пляма. Напівзакритими очима вона дивиться вправо і начебто за допомогою кишенькового дзеркальця дає сигнал комусь, хто знаходиться за межами картини. На стіні в дальній кімнаті висять три портрети апостолів і одна картина, ймовірно, настільки непристойна, що її закрили зеленої фіранкою, через яку видно лише оголена ступня.
3. Візит до шарлатана. 1743-45 The Visit to the Quack Doctor
Дія третього епізоду відбувається в кімнаті доктора-шарлатана на ім’я де ла Пілюль. Доктора відвідав віконт разом з коханкою, що стоїть праворуч від нього, яка ще дуже молода, і її матір’ю. Судячи по чорній плямі на шиї, віконт хворий венеричною хворобою. Доктор порадив віконту прийняти ртутні пігулки, що вважалися в той час способом лікування від венеричної хвороби. Мабуть, пігулки не подіяли, і тому всі присутні вимагають від доктора іншого способу лікування. Коробочки з пігулками тримають в руках доктор і дівчина, ще одна коробочка є на стільці віконта. Віконт загрозливо підняв тростину, а передбачувана мати дівчинки тримає в руках ніж.
4. Будуар графині. 1743-45 The Countess’s Morning Levee
«Будуар графині» описує ранковий туалет графині, під час якого вона приймає гостей і кокетує зі своїм коханцем – тим самим Сільвертонгом, з яким вона загравала на першій картині. Те, як привільно адвокат розташувався на канапі, говорить про його особливе становище серед гостей. Він показує графині запрошення на бал-маскарад. За спиною леді Сквандер стоїть перукар, перевіряє температуру щипців для завивки на аркуші паперу. Зліва від графині сидить її подруга, захоплена оперним співаком. Оперний співак співає під акомпанемент флейти. Їх слухають двоє джентльменів, один з них ще не вийшов зі стану сонливості і підносить до губ чашку з гарячим шоколадом, а інший робить вигляд, ніби слухає співака і намагається диригувати. За ними сидить огрядний джентльмен, який захропів з відкритим ротом. Він не витримав нудьги, що панує на цьому прийомі. Судячи по стеку, який він тримає в руках, це сільський сквайр. З часу весілля пройшло трохи часу, художник підкреслює це за допомогою двох деталей. Дзеркало на столику і ліжко увінчані короною, а це значить, що батько чоловіка помер, і сам чоловік став графом. На спинці стільця графині висить червона стрічка з коралової соскою, натякає, що графиня стала матір’ю. Можливо, няня вже приносила дитину для ранкового поцілунку і забула соску. Графиня, будучи дочкою торговця, що стала аристократкою, намагається копіювати ритуал «ранкового виходу короля» (фр. Lever du roi), що практикувався при французькому дворі. Він складався з «малого виходу» (petit lever), коли вищі чиновники повідомляли королю останні новини, і «великого виходу» (grand lever) – більш відкритого прийому, на якому король пив шоколад, його одягали і надягали на нього перуку. На картині показано, як леді Сквандер влаштовує щось на кшталт «великого виходу». На ній ранкове плаття, а на колінах годинник, що показує другу годину дня. Коли перукар закінчить свою роботу, графиня, ймовірно, одягне вихідне плаття і відправиться наносити візити. Про це свідчить безліч запрошень, що валяються під стільцем одного з музикантів. Деякі запрошення написані на звороті гральних карт. Тим самим художник показує, що карткові ігри були звичайним проведенням часу в оточенні графині. Ймовірно, що повний співак, зображений в лівому нижньому кутку картини, – кастрат. Він одягнений в надмірно пишний костюм, у вусі – сережка, на всі пальці надіті кільця, шпилька краватки прикрашена діамантом, а пряжки на штанях і туфлях також інкрустовані діамантами. Худий флейтист комічно контрастує з товстим співаком, чий шовковий жилет ледь стримує його повне тіло. На підлозі недалеко від графині лежать речі, куплені їй на аукціоні. З них ще не встигли зняти номерки. Слуга – хлопчик-африканець в індійському тюрбані показує на фігурку з оленячими рогами – символ обманутого чоловіка. Ця статуетка зображає Актеона, якого Артеміда перетворила в оленя за те, що він побачив її голою під час купання. Після цього Актеон був розірваний власними собаками. У кошику поряд зі статуеткою лежить піднос, на якому видно, як злягаються Леда і лебідь. Цей еротичний сюжет обраний Хогартом невипадково. Він натякає на заборонні задоволення і невірність у шлюбі, адже і Леда, і Зевс, що перетворився на лебедя, зраджували своїм дружинам. У ніг адвоката художник помістив книгу, на якій можна побачити назву «Le Sopha». Це скандальний роман «Софа» французького письменника Клода Кребійона, написаний на початку 1740-х рр. і незабаром перекладений на англійську мову. У ньому розповідається про чоловіка, покараного Брахмою, що став диваном в наступному житті. Так головний герой став свідком любовних зв’язків, які відбувалися швидше не з пристрасті, а від нудьги. Книга була написана витонченою мовою, яка дозволяла розгулятися уяві, що швидко зробило її популярною. Картина містить багато натяків на лихо, яке насувається.
5. Дуель і смерть графа. 1743-45 The Death of the Earl
Дія п’ятого епізоду розгортається в Багніо (будинок, де можна зняти кімнату). Судячи по костюмах і маскам, лежачим на підлозі, графиня і адвокат повернулися з маскараду і зняли цю кімнату, де і сталася зрада чоловікові. Граф, що стежив за ними, вторгся в кімнату і застав їх. Було вирішено з’ясувати все за допомогою дуелі на шпагах. Під час дуелі граф отримав смертельне поранення. Його суперник втік у вікно, в кімнату вбігли господар Багніо і охоронець. У цей момент графиня стоїть на колінах і просить у чоловіка вибачення. На стіні висять картини «Суд Соломона» і портрет куртизанки.
6. Смерть графині. 1743-45. The Suicide of the Countess
Останній епізод описує смерть графині. Прочитавши в газеті, яка валяється біля її ніг, що Сільвертонг страчений, графиня приймає смертельну отруту. До неї підносять дочку для прощання. На обличчі доньки чорне плямочка від струпа – ознака сифілісу, що дістався їй від батька, крім того вона кульгає на одну ногу. Так художник підкреслює, що потомство цієї родини навряд чи виживе. Оскільки у подружжя немає дітей чоловічої статі, титул втрачений. Батько графині знімає з її руки обручку, трохи в стороні доктор розмовляє зі слугою і звинувачує його в придбанні отрути. На стінах висять картини фламандських художників, що описують життя нижчих класів. Собака тягнеться до їжі на столі.
