Блог

Нещодавно за цим посиланням прочитав цю статтю із гучною назвою «В Україні може застосовуватись міжнародне право: допустимий вміст алкоголю для водіїв 0,5 проміле – довели в суді та отримали рішення». В статті описується ситуація, коли за результатами огляду водія в медичному закладі було встановлено, що вміст алкоголю в організмі становив 0,25 проміле. Оскільки пунктом 7 розділу ІІ Інструкції №1452/735 від 09.11.2015 допустимий вміст алкоголю в організмі водія становить 0,2 проміле, а виявлена у водія «доза» була вищою – то суд першої інстанції визнав водія винним (справа №751/8189/24).

Проте Чернігівський апеляційний суд скасував рішення місцевого суду і закрив справу. В постанові апеляційної інстанції наявна така мотивація:

Статтею 8 пунктом 5 Венської Конвенції про дорожній рух від 08.11.1968, яка ратифікована Українською СРСР 25.04.1974, визначено, що в національному законодавстві повинні бути передбачені спеціальні положення, які стосуються керування під впливом алкоголю, а також допустимий законом рівень алкоголю в крові, а у відповідних випадках – у повітрі, що видихається, перевищення якого є несумісним з керуванням транспортним засобом. У всіх випадках максимальний рівень алкоголю в крові у відповідності до національного законодавства не повинен перевищувати 0,50 грама чистого алкоголю на літр крові або 0,25 мг. на літр повітря, що видихається.

Таким чином, мінімальна межа вмісту алкоголю для визначення стану алкогольного сп`яніння, згідно норм міжнародного права повинна становити 0,25 мг. на літр повітря, що видихається, і, у перерахунку одиниць виміру алкоголю в крові і повітрі, що видихається, становить 0,5 проміле.

…

Отже, з урахуванням допустимої похибки під час експлуатації технічного приладу, вміст алкоголю у повітрі, що видихав водій ОСОБА_1 , не перевищував гранично допустиму норму, передбачену нормами міжнародного права.

Але висновок суду не зовсім ґрунтується на тому, що написано в Конвенції (Віденській, а не Венській, до речі). Пункт 6 (а не 5) статті 8 цієї Конвенції звучить так:

«В національному законодавстві потрібно передбачити спеціальні положення, що стосуються управління під впливом алкоголю, а також допустимий законом рівень вмісту алкоголю в крові, а у відповідних випадках – у повітрі, що видихається, перевищення якого є несумісним з управлінням транспортним засобом. У будь-якому випадку максимальний рівень вмісту алкоголю в крові відповідно до національного законодавства не повинен перевищувати 0,50 г чистого алкоголю на літр крові або 0,25 мг на літр повітря, що видихається.»

Тож згадана судом норма Конвенції не дозволяє керувати автомобілем при вмісті алкоголю в крові 0,5 проміле, а передбачає, що держави-учасниці Конвенції самостійно встановлюють допустимий рівень вмісту алкоголю, при цьому він не може бути більше, ніж 0,5 проміле в крові. Конвенція не забороняє національним органам влади встановлювати менші показники рівня алкоголю, що й має місце в Україні, де встановлено мінімальний показник рівня алкоголю в крові 0,2 проміле.

Навіщо Чернігівський апеляційний суд допустив такий совонаглобусинг із Конвенцією – питання риторичне. Як на мене, в тій справі для захисту водія можна було б використати ймовірну похибку приладу (0.06), а не допускати спотворення суті Конвенції. Справедливості ради слід зауважити, що більшість суддів тлумачать норми Конвенції цілком правильно – приміром, абсолютно коректне її трактування застосовано було нещодавно Хмельницьким апеляційним судом в іншій справі.

Тому, якщо хтось увірує цю в фразу із заголовку згаданої мною статті: «…допустимий вміст алкоголю для водіїв 0,5 проміле…» – не поспішайте. Реклама – це одне, а реалії – вони інші.

25 вересня 2025 року

Поясню суть глибше.

Як відомо, ст. 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, зобов’язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 3% річних від простроченої суми (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом).

На практиці це буває десь так: подається позов про стягнення 500 тис грн, 50 тис грн інфляційних втрат і 5 тис грн як 3% річних (всі грошові суми – орієнтовні). Як правило, інфляційні втрати та 3% річних позивач обраховує станом на дату подання позову (чи до неї).

Але суд може розглядати позов півроку, рік… За цей час теж можна було б нарахувати 3% річних та інфляційні втрати, от тільки збільшити ціну позову можна лише під час підготовчого засідання (або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження), та не під час судового розгляду. І виникла ідея: а що, якщо інфляційні втрати і 3% річних заявити до стягнення у збільшеному розмірі – «наперед» на кілька місяців? Приміром, станом на день подання позову реальні інфляційні втрати становлять 50 тис грн, а 3% річних – і 5 тис грн. Проте позивач в позові удвічі завищує їх розмір, і заявляє до стягнення 100 тис грн інфляційних втрат і 10 тис грн 3% річних. А потім позивач регулярно подає суду оновлений розрахунок суми позову (наприклад, на дату кожного засідання, або ж щомісяця, після публікації Держстатом індексу інфляції).

Мінуси схеми:

1. Доведеться сплатити дещо більшу суму судового збору;
2. Треба окремо розписати суду, чому розрахунок саме такий;
3. Є ризик задоволення позову не повністю, а частково, бо якщо суд розгляне справу швидко – то на час ухвалення рішення суми інфляційних втрат і 3% річних не «дотягнуть» до заявлених позивачем;
4. Якщо відповідач – фізособа і не має Електронного кабінету в Єдиній судово-інформаційній телекомунікаційній системі, розрахунок позову доведеться щомісяця направляти поштою і відповідачу.

Плюси схеми:

1. Позивач може отримати більше, інколи – значно більше.

Особисто я вважаю, що позивач не позбавлений можливості при пред’явленні позову заявити вимогу про стягнення 3% річних та інфляційних втрат «із запасом на майбутнє», оскільки це не суперечить вимогам процесуальних кодексів. Така можливість опосередковано надається позивачу і з огляду на положення ч. 10 ст. 256 ЦПК України (ч. 10 ст. 238 ГПК України), згідно яких суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Тільки на відміну від цієї складної до виконання норми (виконавця нелегко буде спонукати до нарахування відсотків), варіант із заявленням інфляційних втрат і 3% річних «наперед, із запасом» має право на життя. Бо якщо суд може нараховувати відсотки від дати ухвалення рішення – то і позивач має право нараховувати такі відсотки по дату ухвалення рішення (або близьку до цієї дати).

21 липня 2025 року

Нещодавно Верховний Суд розглядав справу про розірвання шлюбу. Такі справи нечасто доходять до касаційної інстанції, а в цій справі була особливість: скаржниця стверджувала, що вона не подавала позов про розірвання шлюбу. Інколи трапляється так, що відповідач не знає про існування судової справи, але щоб про неї не знав позивач – це рідкість. Хоча трапляється.

Приміром, у моїй практиці була справа, в якій позивачка навіть не знала про існування ініційованої нею судової справи. Так, до мого клієнта, винуватця невеликої ДТП, було заявлено позов про відшкодування збитків і моральної шкоди. Позов був поданий від імені власниці іншого авто, яка постраждало в ДТП. У позові було обґрунтовано і розмір збитків, і розмір моральної шкоди, яка полягала в неможливості позивачки регулярно користуватися автомобілем і використовувати його в роботі. Інтереси позивачки представляв адвокат.

Але з’ясувалося, що насправді автомобілем володів один парубок (родич позивачки), який після ДТП вирішив «організувати подання позову» від імені позивачки і трохи підзаробити. В результаті суд залишив позов без розгляду на підставі заяви представника «позивачки» (хоча, на мою думку, правильніше було б повернути позовну заяву як таку, що підписана особою, котра не мала права підписувати позов).

Щодо розірвання шлюбу без відома позивача – то також доводилося чути кілька бородатих історій про такі випадки. Зараз є «ДІЯ», яка може проінформувати особу про те, що така особа є учасником судової справи. Але не в кожного встановлена «ДІЯ». До того ж у «ДІЇ» можливі збої. Та й не виключено, що при поданні позову не буде вказано (або буде вказано з помилкою) РНОКПП, до якого «прив’язано» «ДІЮ». А ще нерідко з’ясовується, що з однаковими ПІБ є кілька різних людей. До речі, одного разу так суд відмовив у відкритті провадження, бо, за отриманими судом даними, відповідач помер. А відповідач взяв і з’явився до суду по ухвалу… буває.

Зазвичай судову повістку має доставити «Укрпошта», але і до якості роботи «Укрпошти» є багато питань, і поштові скриньки нерідко бувають понищені чи відсутні, та й не завжди людина живе за тією адресою, яка вказана в повістці. А чимало людей виїхали за кордон.
Тому я кожному клієнту (в т.ч. потенційному) рекомендую хоча б раз на місяць заходити на сайт Cудової влади та перевіряти, чи немає стосовно нього якихось судових справ.

У судовій справі, яку переглядав Верховний Суд і яку я згадував на початку цього допису, позивачка стверджувала, що вона в липні 2022 року до суду із позовом про розірвання шлюбу не зверталася. Тож, ймовірно, може статися так, що заочне рішення суду від 14.12.2022 про розірвання шлюбу може бути скасоване (розгляд справи призначено на липень 2025 року). І розірваний таким рішенням шлюб буде вважатися дійсним. Якби з’ясувалося, що після судового рішення чоловік вже вступив в інший шлюб – то цей чоловік вважався б таким, що перебуває у двох шлюбах одночасно. А це явище в правовій системі України зовсім не вітається. І якби цей чоловік виявився ще й чиновником чи політиком – така ситуація могла б завдати неабиякої шкоди для його репутації.

Але щось мені підказує, що в справі, яку переглядав Верховний Суд, ситуація скорботно інша. Адже досить унікальні прізвище та ім’я чоловіка-відповідача по цій справі згадуються в інтернеті, в Книзі пам’яті серед Українських Воїнів, які загинули у лютому 2023 року… Як відомо, близькі члени сім’ї загиблого воїна можуть отримати 15 млн одноразової грошової допомоги. І якщо шлюб розірвано – колишня дружина такої допомоги не отримає.

Думаю, колеги-адвокати погодяться, що навіть незважаючи на юридичну простоту справ про розірвання шлюбу, адвокатам слід максимально ретельно оформлювати свої відносини з клієнтами, які хочуть розірвати шлюб. Особливо, якщо клієнт знаходиться за кордоном. Хто знає – може, після розірвання шлюбу позивач і передумає, адже гіпотетична «ціна» такого позову для когось може в подальшому сягнути 15 мільйонів гривень.

Здавалося б: яка різниця, що за шрифт використано в документі? Та насправді є чимало факторів, на які впливає шрифт: це і легка/важка читабельність, і загальне візуальне сприйняття документа, і кількість аркушів, та навіть кількість потраченого тонеру. Але й це далеко не все, що слід враховувати при виборі шрифта.

Канадського бізнесмена звинуватили в підробці документів про власність. Обман виявили завдяки тому, що підсудний використовував в документах, нібито датованих серединою 1990-х років, шрифти, які з’явилися тільки на початку 2000-х. Про це розповідає портал Ars Technica.

Як повідомляється, мова йде про документи, в яких використовувалися шрифти Calibri і Cambria. Дані шрифти були розроблені в 2004 році, але широко не використовувалися в системі Windows до 2007 року: тоді з виходом Vista шрифт Calibri замінив стандартний Times New Roman як шрифт у Microsoft Office.

За допомогою підроблених паперів бізнесмен намагався довести, що нерухомість, яку суд повинен був вилучити для виплати боргів його збанкрутілої компанії, належить його дітям і дружині, але не йому, а тому не може бути утримана для покриття суми боргу.

Документи, які в якості доказу використовував відповідач, датувалися 1995 і 2004 роками, проте їх текст був надрукований шрифтами Calibri і Cambria – саме це і видало обман.

У результаті недбайливому підприємцю все ж доведеться заплатити $6,5 мільйона кредиторам або позбутися нерухомості. Крім того, тепер він також буде змушений відповісти перед законом за підробку документів.

Тому добре подумайте над вибором шрифта у вашому наступному документі 😉

Взято звідси

Адвокат – це той, хто напише документ на 10000 слів і назве його “стислим”

Одні практикуючі адвокати є прихильниками гіперлаконічності процесуальних документів. Інші ж навпаки: знаючи, що в кожній інстанції суд може в чомусь засумніватися (а яке ваше право порушене? А чи відповідає обраний вами спосіб захисту права нормам ЦК? А ви точно правильно обрали юрисдикцію?) намагаються передбачити це все і заздалегідь вписати в процесуальний документ. Ще хтось для серйозності нашпигує заяву безліччю статей законодавства, які, можливо, й далекі від ситуації – але однозначно мають справити враження на клієнта. У кожного свої підходи. Лаконічність, кажуть деякі адвокати, хоч і сестра таланту, але мачуха гонорару.

Особисто я давно працюю над виробленням зручного, і, сподіваюся, зрозумілого епістолярно-юридичного стилю та візуального оформлення матеріалів, які готую клієнтам чи подаю до суду. Тож цікавить все, що стосується даної теми. Свого часу кілька корисних порад знайшов у книзі “Пиши, скорочуй”, однак юридична стилістика має свої нюанси.

А нещодавно натрапив на авторський блог адвоката Станіслава Кунянського “Право без води і бруду”. Надзвичайно вдалі рекомендації практикуючого адвоката, які місцями йдуть врозріз із устояними шаблонами – але однозначно в ногу з часом і вимогами сьогодення. Дещо вже застосовую у своїй діяльності.

Рекомендую колегам до прочитання.

Сайт в новому функціоналі починає свою роботу.