Окремі тези про те, як правильно вести дискусію, щоб не бути притягнутим до відповідальності за приниження честі, гідності й ділової репутації опонента | Адвокат Ярослав Богачук

Окремі тези про те, як правильно вести дискусію, щоб не бути притягнутим до відповідальності за приниження честі, гідності й ділової репутації опонента

Окремі тези про те, як правильно вести дискусію, щоб не бути притягнутим до відповідальності за приниження честі, гідності й ділової репутації опонента

(винятково на правах гумору)

Дещо відійшли в минуле часи, коли суди були завалені позовами ранимих громадян, які криве слово в свою адресу сприймали болючіше, ніж удар кулаком. І йшли судом на кривдників. Якось питаю одного такого позивача:

— То, виходить, що під час сварки Микола вас лише обізвав, а Іван ще й вдарив. Так?

— Та так…

— А чому ви хочете судитесь тільки з Миколою, а Івана до відповідальності не хочете притягти?

— Ну бо Микола що? Хіба ще раз мене обматюкає, то таке. А Іван може знову по морді дати. Воно мені треба?

Потім влада зрозуміла, що треба щось робити з моральними страждальцями із ущемленими честю й гідністю. І спершу поставила нормальні такі ставки судового збору для звернення в суд. А потім у судах з’явилася категорія «оціночне судження» — це коли відповідачу достатньо було довести, що вислів чи фраза, які образили позивача аж до психічного розладу, підтвердженого лікарським заключенням — це не ствердження факту, а лише оцінка того чи іншого явища. І все: за оціночні судження не карали.

А далі позивачі зрозуміли: судді здебільшого не ймуть віри доводам про те, що сказане чи написане слово заподіяло людині такі сильні стреси і розлади здоров’я, що їх можна залікувати лише прикладанням великих сум коштів. І збагнули страждальці, що очікувана моральна шкода в мільйони гривень — це фантастика, в кращому випадку можна розраховувати на якихось 2-5 тисяч. А це не варте довготривалих судових розглядів, нервів і всього того бруду, який лився на позивача впродовж розгляду справи (особливо, якщо позивач — чиновник).

Та все ж пересічний громадянин не може стриматися, щоб інколи гострим слівцем не обізвати владу. У абсолютній більшості випадків влада керується принципом «Собака гавкає — а бюджет все одно пиляється».

Щоправда, не тоді, коли чиновника обізвали гандоном. Тоді місцевий суд може притягнути до відповідальності балакуна, навівши, зокрема, таке обґрунтування:

Відповідно до словника нецензурних слів та виразів термін «гондон» означає: 1) презерватив, 2) погана людина.
Відповідно до словника Вікіпедії «гондон» — це погана, неприємна, підла людина, мудак.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає вислів «гандон» образливим словом, а тому вважає ОСОБА1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, що є підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності.

Але є вища справедливість та апеляційний суд, який все ж всебічно, повно, об’єктивно, та з належним дослідженням всіх матеріалів справи розібрався і встановив, що гандон — це не мудак (як помилково відзначив місцевий суд), а французький письменник:

…матеріали справи свідчать … що фразою «гандон» в контексті розмови ОСОБА_1 порівняв ОСОБА_2 з французьким письменником-фантастом «Ів Гандон», оскільки вважав, що той розказує фантастичні речі.
Усі сумніви щодо доведеності вини особи, тлумачаться на її користь, і оскільки переконливих доказів того, що ОСОБА_1 , сказавши слово «гандон», хотів тим самим образити ОСОБА_2 , а не згадав прізвище французького письменника-фантаста, в матеріалах справи відсутні, то всі сумніви щодо нього вирішуються на користь притягнутої особи.

Тож, як кажуть росіяни, «гандон — понятие растяжимое». І оскільки ця постанова апеляційного суду є остаточною і оскарженню не підлягає — вона є такою, що формує правозастосовну практику. А ще — несе неабияке просвітництво, адже саме завдяки апеляційному суду народ України дізнався про французького письменника.

В контексті описаного вище неможливо не згадати про іншу особу, чиє прізвище часто буває на слуху, але мало хто знає про життєвий шлях цієї людини. Народившись в Неаполі, в сім’ї скульптора, чоловік приїхав у Петербург на початку царювання імператриці Анни Іоанівни — як музикант. Але музична кар’єра не задалася, а в подальшому наш герой погодився бути придворним блазнем. Дякуючи дотепності і кмітливості, зробив блискучу кар’єру в цій сфері (щоправда, президентом не став — певно, лише тому, що тоді форма правління була іншою і монархами народжувалися, а не обиралися). Скоро він зробився улюбленцем імператриці і незмінним її партнером під час гри в карти. Наживши багатство, він після смерті імператриці повернувся на батьківщину.

При дворі носив прізвиська «Адам», «Адамка», «Антоніо», «Антоній» і «Петрушка». Але справжнім його іменем було Петро-Мира Педрилло.

Тож якщо в суперечці ви розумієте, що вам не обійтися без алегорій і порівнянь, а ваш опонент — явно не Аристотель чи Декарт, ви можете порівняти його з іншими особистостями, життєвий шлях яких дасть змогу вам довести у суді, що ви аж ніяк не мали на увазі нічого образливого.

В деяких випадках для відведення від себе ризику бути звинуваченим доречним буде застосувати наступну стратегію. Подейкують, що після однієї військової наради маршал Жуков вийшов з кабінету Сталіна злий і промовив: «От чорт вусатий!» Начальник охорони, який це почув, відразу доповів Сталіну. Той кличе Жукова і запитує:

— Товаришу Жуков, а кого ви мали на увазі під фразою «чорт вусатий»?

— Як це — кого? Гітлера, звісно!

Сталін, звертаючись до начальника охорони:

— А ви про кого подумали?

Так що будьте обачні у висловах і до дискусій обов’язково готуйтеся: вивчайте історичні і не вельми постаті, аби вільно нарікати їх іменами тих, хто цього достойний. А у випадку, якщо вас все-таки тягнуть до суду — обирайте правильну стратегію захисту.

Ярослав Богачук

Коментарі закрито.