Душевної реклами пост для тих моїх фейсбучних друзів, які мешкають у Рівному.
Я рідко когось хвалю. Але часом таке буває — от приміром, як зараз.
Спершу кілька слів про невеселе. Життя буває всяке: когось пестить, а комусь посилає випробування, причому одне за іншим. Не так давно Олена після смерті її мами опинилася в скрутній ситуації: сама, з особливою дитинкою, без роботи, без заощаджень. Все, що могла робити, аби заробляти на життя — це на періодичні замовлення родичів і подруг пекти торти й ліпити вареники. З часом виробився свій кулінарний стиль — оригінальний та по-домашньому смачний. А там, де щось смачне — там я.
Тепер — про хороше. Знаєте, є така приказка: «Дай нужденному рибину — і ти нагодуєш його на день. Дай йому вудку та навчи ловити рибу — і ти нагодуєш його на все життя». Нещодавно добрі феї дали Олені вудку — допомогли оновити кухонну техніку: духовку, холодильник, міксер, блендер. Це відкрило перед Оленою нові перспективи і бажання ще більше працювати. Саме в цей час мені пощастило замовити в Олени деяку її продукцію і я відчув неабияку різницю між магазинними напівфабрикатами і тією смакотою, яку готує Олена. Мої 110 кілограмів живої плоті є вагомим і безсумнівним доказом того, що смачно поїсти я люблю, тож в питаннях «чрєвоугодія» мені вірити можна. А от фуд-стиліст з мене хреновий, тому за фотки прошу «понять і прастіть».
Найпершими мені пощастило спробувати налисники з сиром.
Оленкині налисники — це майже ресторанний варіант. Адже сирок збитий аж до кремоподібного стану, консистенція і смак якого нагадують солодкий і ніжний маскарпоне. Надовго ці налисники не затримуються ні в дитячих тарілках, ні в дорослих. До того ж тісто є як звичайне, так і шоколадне.
Та все ж найбільше мені кортіло спробувати шоколадні вареники з вишнями. Моя теща дуже шанує звичайні вареники з вишнями. Але вона ніколи їх не робить. Тому якщо зять доставить вареники не прості, а шоколадні — то такий прогин зятя має шанс бути зарахованим на місяці вперед.
На моє особисте переконання, це просто фірмовий шедевр Оленки. Вареники мають насичений чоколядовий смак, вишеньки без підступних кісточок, не кислі і не приторні — якраз такі, якими вони мають бути. Смакують і зі сметанкою, і з морозивом, і з кремом. Нехай простить мене теща: з першої поставки вареників їй нічого не перепало, замовляю нову.
На цьому місці вітаю тих, хто зневажливо дивився на всі ці десерти і чекав, коли мова піде про справжню, дорослу їжу. Зустрічайте: серйозні, самодостатні, повноцінні, я б сказав статевозрілі вареники, а не солодкі пустощі.
Особисто я брав вареники з картоплею, з м’яском, з картоплею/грибами, сиром, картоплею/сиром. Олена робить їх в тоненькому тісті, тож вони виходять аж надто тендітні. Але якщо Ви полюбляєте товстіше тісто (а воно таки проситься для контрасту з ретельно перемеленою ніжною начинкою) — то обов’язково скажіть про це Олені наперед. Вона врахує Ваші побажання: і щодо товщини тіста, і розміру вареників, і навіть щодо кольору. Так, майстриня експерементує з кольорами: є вареники червоні, зелені, жовті, на стадії тестування інші кольори. Вони не просто прикрашають тарілку, а й неабияк привертають увагу малят. Мами оцінять, наскільки легше накормити дитину віком від 5 до 75 років кольоровим вареничком, ніж звичайним. Ага, я викладав у тарілці світлофор з вареників й анітрохи не соромлюся цього.
Але те, що Олена робить із винятковою любов’ю — це торти. Знаєте, є такі торти, які замовляють на свята — у формі машинки, хатинки, книжки? Серед них є просто дизайнерські шедеври з мастики та “пластиліну”, які привертають увагу яскравими скульптурами та незвичними формами, але майже всі вони однаково нудні на смак. Так от: ОЛЕНКИНІ ТОРТИ — ГЕТЬ НЕ ТАКІ. Їх дизайн більш класичний, хоча без прикрас у вигляді безешок-трюфелів-макарунів не обходиться.
А смак — як із забутого дитинства… Оленка не шкодує начинки, може оббігати весь ринок в пошуках «канонічної» згущонки чи сметани. Тож торт для Олени — це поезія душі.
Коротше кажучи, тепер мої нечасті візити до Рівного не обходяться без сумки-холодильника і заїзду до Олени по нову порцію смакоти. Рівненчанам, особливо тим, які мешкають неподалік вул. Гайдамацької (бувша вул. Струтинської), пощастило більше: їм не треба проїжджати 150 кілометрів туди й назад, щоб затаритися якісними яствами (ну не можу я назвати їх «напівфабрикатами»). Номер телефону Олени (096) 457-95-73. Знайте: вашого замовлення чекають і будуть вам за нього вдячні.
Я не моніторив ринок, тож допускаю, що це не найдешевша в Рівному такого роду продукція. Але це винятково тому, що вона зроблена не на автоматизованій лінії, а руками, з якісних та свіжих продуктів, ретельно й акуратно, в неабиякій чистоті, з душею і на совість. А ще — вона просто смачна. Бо для Олени це не сьогоденне питання бізнесу заради накопичення доходу. Це щоденна і постійна праця заради життя її та її доньки.
І ще одне. Якщо ви спробуєте страву і вам здасться, що щось можна вдосконалити — обов’язково повідомте про це Олені. Хоча її продукція і так достойна, та все ж Оленка весь час вчиться, експериментує, а тому буде щиро вдячна за ваші відгуки й побажання.
А рівненчанам буду вдячний за репости.